Купимо столове срібло

Купуємо столове срібло дореволюційної Росії (84 золотникової проби), України, СРСР, Росії та інших держав (875, 916, 925 проби).

Купимо срібні, зокрема позолочені, прилади для сервірування столу: ножі для сиру, масла, риби тощо; виделки для тістечок, риби, фруктів, лимона, шпротів; ложки для цукру, меду, варення, розливальні; лопатки для торта, тістечок, ікри, паштету; щипці для цукру та льоду; а також супниці, блюда, соусники, таці, вершківники, молочники, кавники, креманки1, баранчики2, кокільниці3, кокотниці4, кавоварки, чайники, цукорниці, фужери, келихи, чарки, чашки, блюдця, вазочки, цукерниці, набори для спецій та інше.

Дореволюційне столове срібло.

Столове срібло в царській Росії виготовляли майстерні, підприємства й художньо-промислові фірми таких видатних майстрів золотих і срібних справ, як І. С. Губкін, Карл Фаберже, І. П. Хлебніков, П. А. Овчинніков, А. М. Постніков, І. П. Сазіков, брати Грачови та багато інших.

Найчастіше для столового срібла використовували срібло 84 проби (875 метричної), але багато виробів робили і зі срібла 88 проби (916 метричної).

На всіх виробах ставили пробу. У найпростішому варіанті це рельєфне зображення жіночої голови в кокошнику, поверненої вправо, і цифри проби – двозначне число, що показує кількість золотників чистого металу в одному фунті лігатурного металу.

Майстри зі званням «Постачальник Його Імператорської Величності» («Придворний фабрикант срібних виробів», «Постачальник російського імператорського двору») мали право додавати до клейма зображення двоголового орла.

Радянське столове срібло випускали кілька заводів.

Найвідоміші:

• Київський завод столових приладів і посуду;
• Таллінський ювелірний завод;
• Платиноприбор;
• Кубачинський художній комбінат;
• Вільнянський завод ім. Шевченка;
• артіль «Северная чернь».

Київський завод столових приладів і посуду ім. Дзержинського.

За весь час масового випуску столового срібла – з початку 50-х до кінця 70-х років XX століття – цей завод випустив близько половини всього радянського столового срібла.

Асортимент заводу був різноманітним, але дизайнерських серій – лише кілька. Три з них успадкували мотиви відомих дизайнів царських часів: «Дубок» і «Малюнок Фаберже» раннього та пізнього різновидів. Два інших, «Каштан» і «Київ», розробили заводські дизайнери.

Останній дизайн, «Київ», виявився дуже витонченим, функціональним і зручним. Його запозичив як основний московський завод мельхіорових виробів (згодом – «Московський завод спецсплаву»).

Сьогодні комплекти з 24 предметів «Дубок» і «Київ» 50-х років випуску – досить велика рідкість.

До початку 50-х років клинки ножів виготовляли зі звичайної сталі. Перші радянські ножі з клинками з нержавної сталі зробили саме на Київському заводі столових приладів і посуду на початку 50-х.

Таллінський ювелірний завод.

Другий в СРСР за обсягом випуску столового срібла. Завод випускав вироби чотирьох дизайнів; найвдаліші й досі затребувані – «Централь» і «Меандр».

До кінця 60-х років XX століття тут випускали переважно вироби 875 проби; з початку 70-х завод перейшов на столове срібло 916 проби, зберігши дизайн. На частині виробів 916 проби, призначених на експорт, ставили клеймо «Made in USSR».

Популярності виробам Таллінського ювелірного заводу додавала не лише висока якість, а й те, що, крім звичайних ножів, ложок і виделок, завод випускав різноманітні сервірувальні вироби.

Ось далеко не повний їх перелік:

- ножі для масла, сиру, риби;

- ложки для цукру, варення, меду, розливальні;

- виделки для риби, фруктів, лимона, шпротів, тістечок;

- лопатки для ікри, паштету, торта, тістечок;

- келихи, стопки, чарки, цукерниці, сільнички, вази, щипці для цукру та льоду.

Платиноприбор (Московський платиновий завод).

Московський завод створили на базі фабрики І. П. Хлебнікова, націоналізованої радянською владою 1918 року. З 1872 року фабрика мала звання «Постачальник Його Імператорської Величності» («Постачальник російського імператорського двору»), а також звання постачальника дворів королів Данії, Нідерландів і Сербії та князя Чорногорії.

Спочатку підприємство І. П. Хлебнікова перетворили на «Московський платиновий завод», основною продукцією якого були різноманітні вироби для електрохімічної промисловості та наукових лабораторій.

У невеликій кількості завод випускав і срібні ювелірні вироби, переважно предмети столової сервіровки – ложки, виделки, підсклянники. На них ставили клеймо «платиноприбор» і пробу срібла – 875.

Здебільшого випускали «гладкі» (без малюнка) предмети. Невеликим тиражем випускали й предмети «з малюнком» – сьогодні вони трапляються досить рідко.

У другій половині 40-х – на початку 50-х років XX століття досить великим тиражем вийшла серія «Факел» – найвідоміша й досі популярна.

Кубачинський художній комбінат (ювелірна артіль Кубачі).

Кубачинські художні вироби – народний художній промисел, якому понад тисячу років. Асортимент кубачинських срібних виробів різноманітний: столові прилади, столові, десертні й чайні ложки, підсклянники, келихи, стопки, чарки, ювелірні прикраси, предмети побуту, декоративні вироби та багато іншого.

Для кубачинського срібла характерна чернь по сріблу: вона вкриває виріб і зазвичай поєднується з різьбленням, гравірованим орнаментом, золоченням, філігранню (сканню), карбуванням, золотою насічкою, різьбленням по кістці, кольоровою емаллю.

Орнамент кубачинців складається переважно зі стилізованих рослинних мотивів – гілок, листочків, квітів тощо. Його наносять густою суцільною сіткою (в’яззю), і він вкриває всю поверхню виробу пишним візерунком із пов’язаних між собою звивин і завитків. Часто поверх дрібного густого візерунка наносять інший – більший і рідший, виконаний в іншій техніці.

На перший погляд орнамент здається нескінченно різноманітним, але якщо придивитися, у ньому можна виділити порівняно небагато основних традиційних елементів. Майже кожен із них має власну назву; з окремих елементів і їх комбінацій складається кубачинський орнамент, який композиційно узгоджується з формою виробу або окремою частиною його поверхні.

Провідне місце в декоративному оздобленні кубачинських срібних виробів посідає гравірування по сріблу з подальшим чорнінням.

Насічка, яку широко застосовують кубачинські майстри, – це прокладання золотого або срібного дроту по поверхні виробу у вигляді орнаменту.

Вільнянський завод ім. Шевченка.

Завод веде історію з 1870 року, коли німецький колоніст Классен разом із поміщиком Кривошеєм побудував його як завод сільськогосподарських машин. Незабаром штампувальне виробництво заводу перепрофілювали на столові «вироби з мельхіору і накладного срібла». 1891 року завод перейшов у власність зятя Классена Генріха Нейфельда, який залучив до виготовлення ексклюзивних срібних столових приладів найкращих майстрів того часу. Саме тоді з’явилися справжні шедеври з оригінальним художнім оформленням.

1920 року нова влада націоналізувала підприємство й назвала його «Сільськогосподарський машинобудівний завод „Металіст“ № 10», виготовлення столового срібла припинилося; 1926 року завод перейменували на «Завод ім. Шевченка».

Вироби заводу таврували знаком «ЗіШ».

Лише 1946 року, через рік після повернення з евакуації, завод почав реконструювати виробничі будівлі й монтувати обладнання для виробництва столових приладів і металевого посуду. Спираючись на досвід і збережені традиції, підприємство стало одним із найбільших у цій галузі в СРСР. За повоєнні роки завод випустив понад 10 млн одиниць продукції.

Сьогодні завод називається ТОВ «ВМЗ» («Вільнянський машинобудівний завод») і випускає під торговою маркою SRIBNA POLYANA столові прилади з посрібленого мельхіору/нейзильберу (МНЦ).

Артіль «Северная чернь» (ЗАТ «Северная чернь»).

Народний промисел, що склався ще в середині XVII століття у Великому Устюзі, традиційно використовує техніку чорніння срібних виробів – портсигарів, підсклянників, столових і посудних наборів. Великоустюзьке чорніння вважають найдавнішим на Русі. Історія зберегла імена видатних майстрів: М. Ф. Бушковського, А. І. Жиліна, І. Я. Мінєєва, І. А. Кошкова, М. І. Кошкова.

Вироби А. І. Жиліна, який досконало володів тонкощами ремесла, мали заслужену славу й досі вважаються найкращими серед збережених виробів того часу.

Однак наприкінці XIX – на початку XX століття устюзьке черневе виробництво занепало й майже зникло: воно не витримало конкуренції з дешевими гарними фабричними прикрасами, що заполонили ринок.

Останнім майстром, який з другої половини XIX століття володів секретом черні, був Михайло Іванович Кошков; він помер 1896 року у віці 80 років. На щастя, секрет складу черні він передав своєму найближчому родичу – онукові М. П. Чиркову.

1933 року Чирков заснував артіль «Северная чернь». Спочатку там виготовляли простий ширвжиток – підсклянники, ложки тощо з нескладним квітковим орнаментом. З 1936 року художнім керівником артілі став Є. П. Шильниківський. Він відновив забуті традиції й запровадив низку нововведень, зокрема літературні колекції за творами Пушкіна, Гоголя, Крилова. Під його керівництвом устюзьке чорніння досягло небувалих успіхів: 1937 року на Всесвітній виставці в Парижі великоустюзьке срібло отримало Велику срібну медаль і диплом за серію предметів за мотивами творів Пушкіна. 1961 року артіль, зберігши назву, перетворили на фабрику, а згодом – на завод.

Сьогодні основний напрям діяльності заводу – вироби народного художнього промислу зі срібла 925 проби з черневим малюнком.

Основна продукція – срібний посуд і предмети сервірування столу: ложки, виделки, ножі, чашки, чайники, блюдця, глечики, склянки, чарки, вази, таці тощо; їх випускають як поштучно, так і наборами (кавові, чайні, винні).

Що означають абревіатури МНЦ і НЕРЖ на столових виробах?

МНЦ, або нейзильбер, – сплав міді, нікелю та цинку. Вміст нікелю може становити від 5 до 35%, цинку – від 13 до 45%, решта – мідь. Найпоширеніший сплав для столових виробів – МНЦ 15-20 (13,5–16,5% нікелю і 18,0–22,0% цинку). Столові вироби з нього зазвичай покривають шаром срібла (золота).

НЕРЖ – нержавна сталь, сплав заліза, хрому й нікелю. Нержавними зазвичай вважають сталі з вмістом хрому не менше 12%. Для столових виробів використовують нержавну сталь із вмістом хрому близько 18% і нікелю 8–10%; буває й нержавна сталь без нікелю. Вироби з нержавної сталі можуть бути як магнітними, так і немагнітними.

---

1 Креманка – столова вазочка для подачі крему, морозива, збитих вершків, компоту, киселю, мусу, желе.

2 Баранчик – кругла або овальна тарілка з глибокою кришкою для подачі других м’ясних, рибних та овочевих страв.

3 Кокільниця – тарілка у формі круглої мушлі з рифленою поверхнею й невеликою круглою ручкою біля основи, для подачі креветок, раків, устриць.

4 Кокотниця – посудина у формі циліндра з довгою ручкою, трохи розширена догори, для подачі запечених у духовці м’яса, грибів, овочів.